МОДЕРНІСТСЬКА ТРАДИЦІЯ У ПЛАСТИЧНИХ МИСТЕЦТВАХ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ХУДОЖНІХ ПРАКТИК ОНОВЛЕННЯ ФОРМИ

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз еволюції та актуалізації принципів модернізму в сучасних пластичних мистецтвах на прикладі архітектури та скульптури, а також виявлення тяглості модерністської традиції в контексті переходу від модернізму через постмодернізм до метамодернізму. Особлива увага приділяється осмисленню параметризму, «рідкої архітектури» та технологічного хатеку як інструментів формування нової просторової парадигми, актуальної для відбудови українських міст. Методологія. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує історико-мистецький, компаративний, культурологічний та структурно-аналітичний методи. Застосовано принципи теоретичної реконструкції генези модерністської традиції: від школи Баухауз до сучасних алгоритмічних практик. Аналіз здійснено на основі концепцій Маркоса Новака, теорії параметризму в архітектурі, а також вивчення творчості Річарда Серри, Захи Хадід, Сантьяго Калатрави, Френка Гері, Нормана Фостера й українських митців О. Сая та І. Світличного. Результати. Встановлено, що модерністська традиція не втратила актуальності, а трансформувалася в інтелектуальний каркас сучасного мистецтва. Простежено еволюцію від геометричного пуризму та соціальної відповідальності Баухаузу до цифрового параметризму й алгоритмічних систем, де архітектурний об’єкт постає як динамічна інтелектуальна структура. Обґрунтовано, що мета-модернізм з його принципом осциляції та раціональної синкретики відображається в художніх практиках через поєднання технологічної складності й гуманістичних смислів. Показано, що сучасна скульптура (зокрема, у творчості Річарда Серри) перетворюється на простір антропологічного досвіду, а українські мистецькі практики демонструють життєздатність модерністських стратегій через індустріальні матеріали та дематеріалізацію форми. Наукова новизна. Наукова новизна полягає в системному осмисленні параметризму та «рідкої архітектури» як закономірної еволюції модерністської парадигми, а не її заперечення. Уперше в межах цілісного дослідження простежено зв’язок між модерністською раціональністю, метамодерністською осциляцією та сучасними цифровими практиками в архітектурі й монументальній пластиці,  їнського міського середовища. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути використані у сфері архітектурного проєктування, мистецької освіти та стратегічного планування відбудови українських міст. Обґрунтовано доцільність застосування принципів раціональності, сталого розвитку, антропоцентризму та технологічного інжинірингу як основи формування нової якості міського простору. Матеріали статті можуть слугувати теоретичним підґрунтям для розроблення концепцій реконструкції зруйнованих територій та подальших наукових досліджень у галузі сучасного пластичного мистецтва.