Концепція «абсолютного права» Г. Гегеля в умовах сучасного мінливого світу

Анотація

Вступ. Показано, що міжнародні правові інститути застосовують силу закону не симетрично по відношенню до тих чи інших представників світового співтовариства, а їхні стратегічні інтереси ігноруються. Мета. У даному дослідженні здійснено концептуалізацію феномену «абсолютного права» як основного принципу в архітектоніці універсальних моральних і етичних парадигм, а також сучасних інституційно-правових систем. У дискурсі панлогічної філософсько-правової парадигми Г. Гегеля вимірюється актуальність «абсолюту» і «права», що є ключовим завданням. Методологія дослідження. Філософсько-правові та філософсько-історичні підходи використовуються для порівняння фундаментальних позицій Г. Гегеля, що представляють «Закон» як соціальну норму і «Закон» як моральну волю, а також здійснено перевірку їхньої сумісності в дискурсах історичного і логічного. Метод герменевтики дозволив інтерпретувати тексти Г. Гегеля з погляду психічного розуміння. Цей метод сприяв ефективній психологічній обробці текстової інформації, що призвело до правильного використання ключових категорій, які представлені в тексті – «закон», «право», «моральність», «мораль». Показано, що гегелівські роботи сформували спеціальні рівні, фази та чинники розуміння. Результати. Обґрунтовано, що право, с одного боку, являється похідною всіх суспільних зв’язків та відносин, що склалися історично, а також воно легітимується в деякому колективному Дусі як загальне поняття та як сукупність усіх правових знань. Обговорення. Підтверджено, що в різних державах правові інститути й законодавчі органи формувалися з урахуванням власних культурних та історичних традицій, однак у процесі глобалізації відбувається «накладання» на них західних принципів застосування правових норм. Висновки. Концепція Г. Гегеля про «абсолютне право» ґрунтується на ідеї самостійного розвитку абсолютної мети волі. У той же час, кінцева ланка в розвитку абсолютної мети волі, яка перетворюється на кожному етапі сходження на добро, є реалізація правди добра. Тільки тоді вона зможе наблизитися до абсолютного знання. Кульмінацією її розвитку є розуміння абсолютної ідеї. Абсолютне право стає свідомим в центрі своєї самості і свободним, здатним до нескінченного саморозвитку. Абсолютне право є втіленням «чистої ідеєю свободи». Абсолютне право ідентичне абсолютному духу.