СЕМАНТИКА СВЯТА В УМОВАХ ТРАНЗИТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА

Abstract

Вступ. Осмислення символічного потенціалу свят, з одного боку, буде корисним у фіксуванні особливостей конструювання національної ідентичності, легітимації політичного режиму, розумінні політичних, соціокультурних та економічних змін у суспільстві. З іншого боку, це допоможе визначити, які політичні сили беруть участь у конкуренції за інтерпретацію соціокультурної реальності, які альтернативні символи і смисли використовуються у полі символічного виробництва. Мета і завдання. Мета дослідження визначається потребою у вивченні свята не лише як традиції та культурної пам'яті, але як інструменту символічної політики. Серед завдань можна назвати такі: 1) визначити провідні функції свята у суспільному житті; 2) виявити своєрідність семіосфери свята по відношенню до інших знакових систем культури; 3) охарактеризувати основні тенденції зміни семантики святкової культури транзитивного суспільства. Методологія дослідження: Базою для проведення данного дослідження стала наукова спадщина М. Бахтіна, А. Гуревича, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, Й. Хейзінги, які вивчали різноманітні методологічні аспекти теорії свята. У роботі використані наступні методи, зумовлені специфікою обраної проблеми: структурно-функціональний метод, на базі якого визначається суттєвий зміст свята, його складові компоненти, механізми функціонування; порівняльно-історичний метод, що дозволяє уявити свято в конкретних історичних формах; інтегративний метод, що дозволяє застосувати знання, отримані різними науками до завдань, поставлених в цьому дослідженні. Результати дослідження. Розгляд свята в протиставленні повсякденності дозволяє визначити властиве йому специфічне сприйняття навколишнього світу та віднесення до сфери сакрального. Простором свята є ритуал, для адекватного вивчення якого погляд стороннього спостерігача, що дозволяє досліджувати його структуру, визначити функціональне призначення його елементів має бути доповненням поглядом «зсередини». Це дає можливість аналізу емоційного стану учасників, занурення в ритуал, можливість відчуття зв'язку із екзистенціальної цінністю, що лежить в його основі. Положення свята у транзитивному суспільстві є неоднозначним: відбувається тотальна буттєва експансія атрибутивних властивостей свята у світ повсякденності, в результаті чого свято як форма емоційно-символічної діяльності втрачає специфіку своєї самодостатності у культурі. Обговорення: свято є подвійним за своєю природою і внутрішньо суперечливим. Будучи одним із чинників рівноваги соціального життя, свято при цьому грає в реальній історії і прямо протилежну роль, реалізуючи свою власну ідею вічного оновлення життя і вносячи в той чи інший суспільний лад деструктивні сили. Висновки. Однією з особливостей розвитку сучасного суспільства є тенденція до ослаблення смислового навантаження свята внаслідок розмивання меж між святковістю і буденністю, взаємопроникнення святкового у повсякденне і навпаки. Свято нерідко зводиться до його декоративних, розважальних форм, втрачає зв'язок із закладеним у нього від початку смислом, що веде до заміни свята довільно встановленими урочистостями. Святковий текст складається із нашарувань різних семіотичних систем: карнавальної культури, елементів християнських, дохристиянських язичницьких свят, радянських звичаїв і обрядів, незнайомих звичаїв і традицій, принципово нових форм (кінофестивалі, презентації, шоу і т.п.). Провідний сміховий початок є головною ознакою карнавалу як різновиду свята. Численні прояви карнавалізації у сучасній культурі повною мірою відображають нестійкість (перехідність, кризу) сучасного стану культури.