ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ В УМОВАХ МОБІЛІЗАЦІЇ ПОСТМОДЕРНОГО СОЦІУМУ

Abstract

Вступ. Влада завжди була зацікавлена у створенні «правильного» образу минулого за допомогою «переписування» історії – знищення чи коригування відомостей («пам’яті») про певних людей або події минулого. У XX ст. зв’язок між історією і політикою лише посилився, а останнім часом виникли нові види «політизації історії», коли, за допомогою функції конструювання, штучно створюються різноманітні форми символічної реальності та ідентифікації. Мета і завдання. Стаття спрямована на аналіз трансформацій соціальної пам’яті в умовах мобілізації постмодерністського соціуму. Методологія дослідження: Методологія дослідження базується на структурно-функціональному, соціокультурному та порівняльному підходах у їхній діалектичній єдності. Результати дослідження. У класичному розумінні, соціальна пам’ять значною мірою відповідає за цілісність соціокультурної спільноти, що склалася історично, та за стійкість встановлених у суспільстві соціальних зв’язків і принципів дії, нормативно визначаючи, і, разом із тим, легітимуючи їх в системі суспільних відносин. Водночас, в умовах релятивістського різноманіття, культура постмодерну здатна мобілізувати лише «супроти», продукуючи при цьому деконструктивність соціальності, що на практиці призводить до заперечення навіть інстинктів самозбереження, як принципових антропологічних засад існування соціуму. В цьому виявляється характерна властивість постмодерної мобілізації, яка набуває негативної, маргінальної й асоціальної форми мобілізації мас. Вона слугує не конструктивним програмам, а деструктивному і орієнтованому на примарне минуле порядку денному. За допомогою інтегративного об’єднання таких технологій управління масами, як «політика страху» і «спіраль мовчання», транснаціональна еліта та популісти здобувають все нові перемоги у глобальному політикумі. Все це значною мірою сприяє трансформації соціальної пам’яті у бік її фрагментарності та вибірковості, і, як наслідок, інтенсифікації індоктринації населення, що дозволяє ефективніше управляти масовою свідомістю, посилюючи гегемонію правлячих олігархічних груп у глобальному вимірі. Обговорення. Незважаючи на постулюємий принцип відказу від ідеології, постмодерна «постідеологія» формує свою ідеологічну палітру, засновану на принципах ірраціоналізму, дезінформації та маніпуляції. Ідеологічні чинники «постідеології» корелюють з ідеологічними засадами неолібералізму, деструктивно діючи на розвиток культури загалом та нівелюючи місце людини в ній. Висновки. Трансформація соціальної пам’яті в умовах мобілізації постмодерного соціуму сприяє негативній, маргінальній і асоціальній формі мобілізації мас. З огляду на відхід від раціоналізму, постмодерна свідомість змушена апелювати до підсвідомого і несвідомого, об’єднуючись навколо лімбічних схем і асоціативних полів, знаходячи в них основи для мислення. Роздробленість постмодерної свідомості не сприяє об’єднанню на загальних засадах, у зв’язку з чим об’єднуючими виступають регресивні і маргінальні форми співжиття, які заперечують у своїй основі соціальне, що свідчить про настання епохи варварства техногенної цивілізації. В умовах пануючого ізоляціонізму мобілізація відбувається по лінії відновлення архаїчних установок, що ґрунтуються на правому популізмі й «політиці страху».