ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОВІТНІХ КАРТОГРАФІЧНО-НАТУРНИХ МЕТОДІВ ПРИ ОКРЕСЛЕННІ ОХОРОННИХ МЕЖ ІСТОРИЧНИХ СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ КИЇВЩИНИ НА ПРИКЛАДІ ХОДОСІВКИ

Анотація

Від часів скіфів до татаро-монгольського нашестя (VII–III ст. до н.е. – ХІІІ ст. н.е.) на теренах Київщини споруджувались колосальні за масштабом та трудовитратами земляні оборонні споруди – вали та укріплені поселення городища. Призначення деяких об’єктів і досі становить предмет дискусій у наукових колах. Однак, однозначним є те, що кожен із цих плодів консолідації стародавнього суспільства, що проживало на цих теренах є важливим документом історії регіону, який потребує ретельних досліджень та має бути збереженим для прийдешніх поколінь. Як будь-який артефакт історії, вали та городища є джерелом національної пам’яті. На жаль, відсутність методики визначення охоронних меж (ареалів) сільських населених пунктів у нормативних актах призводить до поступового руйнування цих об’єктів, а разом з цим – втрати (спотворення) історично успадкованого середовища даного населеного пункту. Головним чином, до таких наслідків призводить неконтрольована сільськогосподарська діяльність, неправомірне розміщення підприємств із видобутку корисних копалин, несанкціонована забудова територій. Метою статті є визначення ефективних шляхів імплементації новітніх картографічно-натурних методів окреслення меж охоронного ареалу історичних сільських поселень Київщини. Методологія. Методика дослідження полягає в аналізі історіографічних джерел і картографічних матеріалів, що стосуються пам’яток археології в сільському середовищі Ходосівки та в прив’язці їх до сучасної топографії місцевості шляхом застосуванні картографічно-натурних методів, зокрема імплементації ГІС – геоінформаційної системи. Результати. В результаті проведеного аналізу джерельної бази та картографічних досліджень були уточнені території пам’яток археології задля подальшого встановлення охоронних зон в контексті історично успадкованого сільського середовища Ходосівки, а також розробки історико-архітектурного опорного плану села. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії порушується питання віднайдення оптимального способу впровадження картографічно-натурних методів окреслення меж охоронного ареалу історичних сільських поселень, як малодослідженої категорії історичних населених місць. Практична значущість отриманих результатів виражена у прикладній імплементації геоінформаційних систем при визначенні території наземної пам’ятки археології, як важливого чинника формування охоронного ареалу історичних сільських поселень. Так, імплементація новітніх методів картографування дозволяє не лише відрізняти ці три групи форм рельєфу, але й поточнити їх абриси, як території пам’ятки археології. Виявлення та геоприв’язка об’єктів історико-культурної спадщини доповнить ресурсну базу місцевої громади для подальшого економічного розвитку, за умови правильної функціональної адаптації пам’ятки.