АРХІТЕКТУРНА РЕЖИСУРА ЯК МЕТОД РЕАЛІЗАЦІЇ СЦЕНАРІЇВ РЕГЕНЕРАЦІЇ ВОСКРЕСЕНСЬКОГО СКИТУ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2415-8151.2026.39.4Ключові слова:
історична спадщина, сакральний простір, Воскресенський скит, Одеса, кладовище, латентні нашарування, дух місця, санаторій, радянський модернізм, сценарії регенерації, архітектурна режисура, сталий розвитокАнотація
Розкрити поняття «архітектурної режисури» як метод розробки регенераційних концепцій сакрального середовища. Розробити сценарії їх реалізації для переосмислення багатошарової структури Воскресенського скиту в Одесі. Методологія. Для аналізу етапності утворення та визначення потенціалу сакрального простору застосовано історико-генетичний та історико-архітектурний методи. Просторовий аналіз використано для розкриття композиційної структури, візуальних зв’язків і взаємодії архітектурних об’єктів та елементів ландшафту. Порівняльний метод дав змогу систематизувати сучасні підходи до регенерації історичного середовища. Метод сценарного моделювання та архітектурної режисури застосовано з метою розробки регенераційних концепцій та їх варіативності просторового розвитку. Результати. Досліджено історико-просторові передумови створення сакрального осередку та визначено його еволюційні етапи – від зародження монастирського скиту XIX століття до сьогоднішнього занедбаного стану. Зроблена комплексну оцінку історико-культурного потенціалу території, в складі якої є об´єкти архітектурної спадщини, меморіальна складова, забудова рекреаційного призначення, та природний ландшафт. Підтверджено ефективність використання сценарного підходу до регенерації сакральних простори з багатошаровою історичною структурою. Розкрито поняття читання латентних нашарувань, їх конфліктність та структурне переосмислення для подальшого розвитку. Обґрунтовано основні принципи відродження сакральності осередку, зокрема збереження історичної спадщини, відновлення композиційної структури, формування меморіального простору в контексті його сталого розвитку. Продемонстровано застосування «архітектурної режисури» як механізм реалізації просторового сценарію, який забезпечує поетапність візуального та емоційного переживання. Запропоновано наступні концепції регенерації Воскресенського скиту: «Палімпсест історії», «Меморіальний парк кладовища», «Сакрально- рекреаційний парк», «Монастирський ландшафт», які актуалізують видимість латентних нашарувань та забезпечують їх переосмислення та створення цілісного середовища, де сакральні, меморіальні та рекреаційні складові можуть гармонійно співіснувати. Наукова новизна. Розкрито поняття читання латентних нашарувань, їх конфліктність та архітектурне переосмислення для сталого розвитку. Розроблена палітра регенераційних стратегій сакрального середовища Воскресенського скиту, де гармонійно співіснують меморіальні, культурні та рекреаційні функції на основі архітектурної режисури. Практична значущість. Отримані результати можуть бути використані у практиці архітектурного та містобудівного проєктування, у процесах регенерації історичного середовища міст, у сфері охорони культурної спадщини, а також у подальших дослідженнях сакральних просторів
Посилання
Воскресенський скит на Середньому Фонтані. Голос України. URL: https://www.golos.com.ua/article/334296
Гнатюк Л. Створення духовної атмосфери сакрального простору. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. 2021. № 59. С. 16–27. DOI: https://doi.org/10.32347/2077-3455.2021.59.16-27.
Головань В. І. Воскресенський скит на Середньому Фонтані. Одеса : Optimum, 2021. 171 с.
Комплексні наукові дослідження в реставрації пам’яток архітектури : колективна монографія / М.В. Бевз, О. М. Гнесь, Ю. В. Іваницька та ін. ; за ред. М. В. Бевза. Львів : Растр-7, 2022. 304 с.
Мещеряков В. Дихотомія історичного середовища міста Одеси, Україна. Одеса : Олді+, 2021.
Воскресенський християнський цвинтар (Середньо-Фонтанський Пантеон Одеси). STIKS. URL: https://stiks.od.ua/voskresenskoe-khrystyanskoekladbyshche/
Cullen G. The Concise Townscape. London : Routledge, 2012.
Day C. Places of the Soul: Architecture and Environmental Design as a Healing Art. 3rd ed. London : Routledge, 2014.
Della Dora V. Infrasecular geographies: Making, unmaking and remaking sacred space. Progress in Human Geography. 2016. Volume 42, Issue 1. https://doi.org/10.1177/0309132516666190.
Franco G. Adaptive reuse of religious and sacred heritage: preserving material traces and the spirit
of place. Heritage. 2024. Vol. 7, No. 9. P. 4725–4754. DOI: https://doi.org/10.3390/heritage7090224.
Gehl J. Cities for People. Washington : Island Press, 2010.
Jokilehto J. Values and conservation of cultural heritage. Human-Centered Built Heritage Conservation / ed. by J. Wells, B. Stiefel. London : Routledge, 2021. P. 25–42.
Lassus B. The Landscape Approach. Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 1998.
Lynch K. The Image of the City. Cambridge (Massachusetts) : MIT Press, 1960.
Norberg-Schulz C. Genius Loci: Towards a Phenomenology of Architecture. New York : Rizzoli, 1980.
Pallasmaa J. Space, Place and Atmosphere. Emotion and peripherical perception in architectural experience. Lebenswelt. 2014. Vol. 4. P. 230–245. DOI: https://doi.org/10.13130/2240-9599/4202.
Yeksarova N., Poteichuk Yu. M., Yeksarov V. Sociocultural landscapes of sacred memorial spaces. Scientific Problems of Architecture and Urban Planning. 2025. No. 3. P. 309–320. DOI: 10.31650/2786-7749-2025-3-309-320.
Tschumi B. Architecture and Disjunction. Cambridge (Massachusetts) : MIT Press, 1996.
Van der Heijden K. Scenarios: The Art of Strategic Conversation. 2nd ed. Chichester : Wiley, 2005. [20] Zumthor P. Atmospheres: Architectural Environments – Surrounding Objects. Basel : Birkhäuser, 2006.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.







