ПРОСТОРОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ЧИННИК РЕГЕНЕРАЦІЇ ПРИБУДИНКОВОГО СЕРЕДОВИЩА ЖИТЛОВИХ КВАРТАЛІВ КІНЦЯ ХХ СТ.

Анотація

У статті досліджується концепція просторової ідентичності як фундаментальної складової процесу регенерації житлового середовища, зведеного у період 1970–1990-х років. Висвітлено проблему деградації прибудинкових територій, зумовлену втратою територіальності, нівелюванням масштабу людини та розмиванням соціальних сценаріїв у районах масової типової забудови пізнього модернізму. Проаналізовано природу «залишкових» просторів, що виникли внаслідок упровадження принципів вільного планування та генерують стан placelessness – відчуженості мешканця від власного середовища проживання. Мета. Виявити теоретичні засади та сформулювати конкретні принципи архітектурно-планувальної регенерації прибудинкового середовища на основі відновлення та цілеспрямованого підсилення його просторової ідентичності. Методологія. Робота спирається на комплексний аналіз морфології житлової забудови, методах когнітивного картографування простору за К. Лінчем, феноменологічному підході до архітектурного середовища (Норберг-Шульц), концепції захищеного простору (Ньюман), а також на системному аналізі теоретичних праць, присвячених ідентичності місця (place-identity), територіальності та якості публічного простору в житловому середовищі. Результати. Визначено ключові чинники деструкції просторової ієрархії у кварталах пізнього модернізму, зокрема гіпертрофований масштаб відкритих територій та «візуальну ентропію» масової типової забудови. Сформульовано теоретичну модель регенерації, що охоплює фізичний, сенсорний та соціальний рівні втручання. Запропоновано концепцію «мікроідентичностей» та чотирирівневу структуру просторової ієрархії (поріг – двір – бульвар – межа). Доведено, що відновлення територіальності та чітке розмежування зон приватності є необхідною умовою формування стійкої, усвідомленої та довготривалої ідентичності конкретного місця. Наукова новизна. Обґрунтовано динамічний характер просторової ідентичності в умовах типової забудови та розкрито роль «мікроідентичностей» як ресурсу для регенерації. Запропоновано авторське бачення принципів ієрархізації та контекстуальності в оновленні середовища. Додатково уточнено зміст поняття «залишкового простору» в структурі сучасного міста. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути впроваджені в практику містобудування та архітектурного проектування при розробці стратегій оновлення деградованих житлових територій, програм комплексного благоустрою, а також у контексті повоєнного відновлення та реабілітації міського середовища України, зокрема при формуванні сучасних стандартів комплексного оновлення житлових кварталів.