ОСМИСЛЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ВТРАТ В ЖИВОПИСІ УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: КРІЗЬ ПРИЗМУ СТРАТЕГІЇ ЗАГОСТРЕНОГО ПОГЛЯДУ

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентною інтенсивністю воєнного досвіду, який визначає горизонт існування українського суспільства на початку ХХІ століття і потребує осмислення через мову живопису та споріднених візуальних практик. Метою статті є виявлення та аналіз художньо-образних стратегій, які застосовують сучасні українські митці у своїх живописних творах внаслідок загостреного погляду у глибини екзистенційних втрат українського народу. Методологія. Дослідження спирається на теорії культурної травми Д. Александера, постпам’яті М. Гірш та сучасні студії травми К. Карут. Застосовано комплекс методів: герменевтичний аналіз творів, структурно-образний та формально-пластичний аналіз, контекстуальний аналіз у зв’язку з історичними подіями Революції Гідності, війни на Донбасі та повномасштабного вторгнення 2022 року, а також залучення теорії культурної травми, студій пам’яті та танатологічного дискурсу. Результати. Проаналізовано практики Влади Ралко («Київський щоденник», «Львівський щоденник», Лесі Хоменко (цикли на основі відеосвідчень війни), Нікіти Кадана (проєкти з руїнами та музейними артефактами) та Жанни Кадирової («Palianytsia»). Виявлено еволюцію від фіксації індивідуальних травм до колективних наративів пам’яті й опору. Виокремлено стратегії «загостреного погляду»: щоденникова серійність В. Ралко, робота з цифровими кадрами Л. Хоменко, історична тяглість руїн Н. Кадана, матеріалізація втрат Ж. Кадирової. Показано зміщення фокусу з героїчних сюжетів на фрагменти тіл, сліди вибухів, уламки архітектури як носії невимовної втрати. Наукова новизна. Вперше здійснено системний аналіз живопису та живописно орієнтованих практик українських митців початку ХХІ століття (Влади Ралко, Лесі Хоменко, Нікіти Кадана та Жанни Кадирової) крізь призму поняття екзистенційної втрати й стратегії «загостреного погляду» у контексті культурної травми, постпам’яті та танатологічного дискурсу. Уточнено змістові параметри загостреного погляду як етичної та естетичної установки сучасного українського мистецтва. Практична значущість. Результати можуть бути використані у мистецтвознавчих дослідженнях воєнного мистецтва, музейно-кураторських практиках, навчальних програмах з теорії сучасного мистецтва. Матеріал слугуватиме основою для міждисциплінарних студій (мистецтвознавство + психологія травми), аналізу візуальних свідчень воєнних злочинів та формування колективної культурної пам’яті.