ОСОБЛИВОСТІ ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИХ ТА ТЕМПОРАЛЬНИХ АСПЕКТІВ ІНКЛЮЗІЇ У ПРОЄКТУВАННІ ОБ’ЄКТІВ СУЧАСНОГО УНІВЕРСАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ

Анотація

У сучасному світі питання соціальної інклюзії та доступності простору перестали бути суто технічним завданням архітектурного проєктування. Попри наявність розгалуженої системи державних будівельних норм (ДБН), механічне впровадження елементів доступності часто не досягає своєї мети, залишаючись формальним «додатком» до міського середовища. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю перегляду інклюзії не як набору пандусів чи підйомників, а як глибинного соціокультурного процесу, що визначає життєздатність громад. Мета. Метою статті є аналіз взаємозв’язку концепцій соціальної інклюзії, доступності та універсального дизайну в контексті проєктування та розвитку громад; обґрунтування потреби переходу від технічного до соціокультурного розуміння інклюзивних процесів. Методологія. У дослідженні застосовано «розуміючу методологію» та екзистенційну феноменологію як альтернативу постпозитивістському контролю. Результати. Доведено, що доступність є вторинною щодо інклюзії та виступає лише матеріальним втіленням і якісним показником інклюзивного процесу, а не його причиною. Виявлено, що редукціоністське фокусування виключно на фізичних бар’єрах (архітектурна доступність) без урахування ментальних і психосоціальних аспектів призводить до відчуження мешканців від створеного середовища. Встановлено, що інклюзія є динамічним процесом, який розвивається незалежно від зовнішнього проєктування. Наукова новизна. Запропоновано зміну парадигми сприйняття інклюзії: відхід від трактування її як набору технічних стандартів (ДБН) до розуміння як темпорального соціокультурного процесу. Обґрунтовано органічний характер інклюзивних механізмів навіть у жорстких ієрархічних структурах. Практична значущість. Запропонований підхід дає змогу архітекторам та дослідникам зайняти позицію «включеного спостерігача», що сприяє створенню рішень, які відповідають реальним смислам громад. Інклюзія розглядається як стратегічний механізм накопичення людського капіталу, що є критично важливим для сталого розвитку територій та соціальної згуртованості.