АРХІТЕКТУРНА ТИПОЛОГІЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ХРАМІВ: ВИКЛИКИ, ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПРОСТОРОВІ МОДЕЛІ

Анотація

Метою статті є формування архітектурної типології сучасних українських храмів кінця ХХ – початку ХХІ ст. як системи просторових моделей відповіді спільноти на ієрофанійний досвід у контексті літургійної драматургії, національної традиції, соціокультурних трансформацій і воєнних викликів. Методологія. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує архітектурно-типологічний, просторово-морфологічний, феноме- нологічний і богословсько-літургійний аналіз. Використано концепцію ієрофанії М. Еліаде, положення літургійного богослов’я, символологічні й акустично-світлотехнічні студії, а також порівняльний аналіз української храмової архітектури та практик діаспори. Типологічний метод застосовано для систематизації просторових моделей і виявлення їх архітектонічних інваріантів і трансформацій. Результати. У статті обґрунтовано перехід від формально-планувальної класифікації храмів до аналізу просторових моделей сакрального досвіду. Виокремлено три основні типологічні моделі сучасних українських храмів: тип відновленої національної традиції, неовізантійський тип, інноваційно-модерністичні й гібридні моделі. Розкрито роль літургійної драматургії, світла, акустики, процесійності й містобудівного контексту у формуванні архітектоніки храмового простору. Запропоновано аналітичну таблицю та матрицю типологічного формування храмового простору як інструментів узагальнення отриманих результатів. Наукова новизна дослідження полягає в трактуванні архітектурної типології храмів як системи просторових моделей ієрофанійної події, а не лише сукупності усталених форм чи стилістичних рішень. Уперше здійснено системне зіставлення богословсько-філософських категорій з архітектонічними параметрами сучасних українських храмів і показано типологічні наслідки цього взаємозв’язку в умовах пострадянського й воєнного контексту. Практична значущість. Результати дослідження можуть бути використані в архітектурному проєктуванні сакральних споруд, у навчальних курсах з типології та теорії архітектури, а також у подальших наукових дослідженнях сучасного храмобудування. Запропонована матриця типологічного формування храмового простору слугує операційним інструментом для перекладу богословсько-літургійних смислів у об’ємно-просторові рішення.