Вісник Київського Авіаційного Інституту. Серія: Філософія. Культурологія

ВІТАЛІЗМ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА СХІДНИХ І ЗАХІДНИХ ПРАКТИК КОМПЛЕМЕНТАРНОЇ ТА АЛЬТЕРНАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

Наталія Іщук — 2026-04-27

Досліджено віталістичну основу сучасної комплементарної й альтернативної медицини (САМ). Розглянуто філософсько-релігійні основи САМ. Доведено кореляцію принципів віталізму із холістичною онтологією. Обґрунтовано, що САМ-практики східного походження тісно пов’язані з автентичними духовними традиціями. Зокрема, йога, даосизм, аюрведа тощо вважають енергію безособовою силою, яку індивід може накопичувати, балансувати та впливати на неї через фізичні й духовні вправи. Натомість САМ-практики західного походження невкорінені у християнстві. Ці практики розвинули інструментальний підхід до віталістичних методів, через адаптацію значної частини східних технік до західного культурно-антропологічного контексту, а також розвиваючи авторські квазінаукові системи, наприклад магнетизм Месмера, гомеопатію Ганемана, хіропрактику Палмера

ІНФОРМАЦІЯ ЯК КЛЮЧ ДО РОЗУМІННЯ СИТУАЦІЇ І ПОТЕНЦІАЛУ СУБ'ЄКТА

Володимир Калуга — 2026-04-27

Присвячено осмисленню базового пласта буття, поданого множиною феноменів, часто ідентифікованого за посередництва поняття «інформація». Насамперед розглянуто інформацію у декількох ракурсах, зокрема онтологічному (класичному), прикладному (математичному) та управлінському (кібернетичному). Як наслідок, предметом дослідницької уваги стало три стани інформації, а саме: відомості, цифрова інформація та глибинна (інтегративна) інформація. Кожному зі станів інформації відповідають засоби її фіксації та циркуляції, зокрема йдеться про уявлення, матриці, знання. Знання корелюють безпосередньо з практикою, оперування якими відсилає до дійсності як вона є. Функціональне навантаження уявлень полягає у формуванні і підтриманні «картини світу» як інтегрованої множини світоглядних ідей і теорій та у наданні змістовності будь-якій активності. Водночас оперування уявленнями призводить до конструювання реальності, у просторі якої, окрім іншого, набуває значущості свобода як ключовий екзистенціал буття суб’єкта.

СУЧАСНІ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ СВІДОМОСТІ: ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ НЕКРОІМПЕРІАЛІЗМУ

Миколай Карпіцький — 2026-04-27

Показано, що специфіка сучасного російського режиму пов’язана із трансформацією російської імперської свідомості та формуванням таких установок масової свідомості, які уможливлюють мобілізацію суспільства на підтримку агресивної війни. Обґрунтовано, що наведені в науковій літературі після повномасштабного вторгнення в Україну такі поняття й моделі інтерпретації, як постмодерністська диктатура, російська воля до руйнування, дефіцитний тоталітаризм, неототалітаризм, некроімперіалізм, некрополітика дають змогу розкрити трансформацію російського імперіалізму в нову форму, що відрізняється від тоталітарного імперіалізму ідеологічного типу. Пояснено, чому послаблення ролі цілісної ідеологічної доктрини не перешкоджає мобілізації суспільства для ведення агресивної війни.

КОМУНІКАТИВНІ МЕХАНІЗМИ ПОДОЛАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Наталія Ковтун — 2026-04-27

Досліджено проблему подолання відчуження в інформаційному суспільстві. Розглянуто різні аспекти особистісного і суспільного відчуження людини; розкрито співвідношення між деструктивним і конструктивним впливом новітніх інформаційних технологій на процеси відчуження; проаналізовано концептуальні підходи до проблематики подолання відчуження в умовах пришвидшеної інформатизації буття сучасної людини. Встановлено, що на індивідуальному рівні буттєвості нівеляція відчуження в умовах інформаційної невизначеності відбувається через механізми: актуалізації любові як активної причетності до Іншого; подолання нарцисизму та егоїзму; розвиток її скромності, об’єктивності та здорового глузду, самостійності, відповідальності, високого рівня адаптивності, залученості у громадське, культурне і політичне життя. Обґрунтовано, що на суспільному рівні нівеляція відчуження комунікативної взаємодії передбачає механізми розвитку відповідальних еліт, громадянського суспільства, посилення здатності до соціальної солідаризації, досягнення соціальної злагоди, пропагування соціального діалогу, децентралізації, руйнування жорсткої системи планування і групування та ін. Ці механізми прямо пов’язані з нівеляцією жорсткого соціального й інформаційного контролю над людиною з боку державних і комерційних інституцій.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ У СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ТА ВИМІРИ БЕЗПЕКИ

Олег Соколовский — 2026-04-27

Здійснено філософське осмислення місця й ролі цифрових технологій у структурі соціального буття та їхнього впливу на формування сучасних уявлень про безпеку. Обґрунтовано, що інтенсивний розвиток науково-технічної сфери спричиняє не лише структурні зміни у способах організації суспільного життя, а й зумовлює глибинні трансформації принципів соціальної взаємодії, інституційного функціонування та механізмів забезпечення суспільної стійкості. Показано, що цифровізація актуалізує проблему безпеки як багатовимірного феномену, який виходить за межі традиційного розуміння захисту й охоплює інформаційний, соціальний, інституційний та антропологічний рівні. Доведено, що зростання залежності суспільства від цифрових технологічних систем супроводжується появою нових форм уразливості, пов’язаних із кіберзагрозами, нерівномірністю доступу до технологічних ресурсів, ризиками маніпуляції даними та зниженням рівня приватності.

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК ІДЕНТИФІКАЦІЇ КОНФЛІКТНИХ МЕТАНАРАТИВІВ

Олексій Третяк — 2026-04-27

Присвячено аналізу політико-епістемологічного виміру деструктивних метанаративів у цифровому контенті. Встановлено потенціал політичної епістемології як чинника інтерпретації та ідентифікації дезінформаційних метанаративів. Показано, що пропагандистська дезінформація підриває довіру до офіційного дискурсу через апеляцію до епістемічних основ колективного знання. Розглянуто політико-епістемічне оцінювання як засіб виявлення їх впливу на управління, соціальну стабільність і інформаційну безпеку, а також як механізм установлення епістемічних пріоритетів.

КЛАСИЧНА, НЕКЛАСИЧНА І ПОСТНЕКЛАСИЧНА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ: СТРУКТУРНА КОРЕЛЯЦІЯ І ЕПІСТЕМІЧНА ВРАЗЛИВІСТЬ В УМОВАХ КІБЕРСУСПІЛЬСТВА

Геннадій Христокін — 2026-04-27

Досліджено функціонування класичної, некласичної та постнекласичної раціональності в умовах цифрового суверенітету держави та когнітивної безпеки кіберсуспільства. Показано, що трактування типів раціональності як послідовних етапів або їх протиставлення є нормативно хибним і практично шкідливим. Обґрунтовано необхідність їх структурної кореляції як взаємозалежності, що забезпечує перевірку і корекцію пізнання. В умовах цифрового суспільства (кіберсуспільства) класична раціональність забезпечує верифікацію фактів і утримує онтологічний орієнтир, некласична здійснює критику алгоритмічної позиційності та джерел знання, постнекласична виконує системний аналіз самопосилювальних ефектів цифрових платформ на суспільну свідомість. Руйнування цієї кореляції є завданням інформаційної агресії, а збереження умов для її функціонування є умовою когнітивної безпеки держави.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ТЕОЛОГІЇ В ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ РАКУРСІ

Сергій Шевченко — 2026-04-27

Здійснено історіографічний та історико-філософський аналіз специфіки співвідношення та взаємовпливу християнської теології та екзистенціалізму. Показано, що вивчення методологічної та ідейної кореляції екзистенціалізму і християнської теології на теоретичному релігієзнавчому рівні, особливо щодо періоду становлення, функціонування та розвитку постекзистенціалістського мислення, потребує подальшого дослідження. Зарубіжні студії свідчать про відсутність єдності у визначенні та класифікації головних постулатів релігійних філософів та теологів як екзистенціалістів, так і екзистенціальних мислителів, що вказує на методологічні суперечності в оцінці феномену класичного екзистенціалізму загалом та екзистенціальної теології зокрема (на прикладі Дж. Маккуоррі та П. Тілліха).

ТЕХНОКРАТИЧНИЙ ДИСКУРС ЯК АРТИКУЛЯЦІЯ СТРУКТУРНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ТЕХНОГЕННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Марія Абисова — 2026-04-27

Досліджено технократичний дискурс як специфічну форму публічної репрезентації соціальних процесів у сучасному техногенному суспільстві. Метою дослідження є концептуалізація технократичного дискурсу та з’ясування його ролі у репрезентації структурних суперечностей техногенної цивілізації. Методологічною основою роботи виступає концепція раціональності соціальної дії Ю. Габермаса, а також підходи сучасної філософії техніки та досліджень науки і технологій. Запропоновано робоче визначення технократичного дискурсу як сукупності публічних комунікативних практик, у межах яких соціальні процеси та суперечності інтерпретуються через категорії технічної необхідності, керованості та ефективності, а управлінські рішення подаються як функціонально раціональні та практично безальтернативні. Показано, що формування такого дискурсу пов’язане з розвитком складних соціально-технічних систем і посиленням ролі технократичних способів публічного обґрунтування управлінських рішень, унаслідок чого загострюються структурні суперечності між технічною ефективністю та нормативною прийнятністю управлінських рішень, між експертним регулюванням і публічною легітимацією. Виокремлено ключові стратегії технократичного дискурсу, зокрема апеляцію до експертного знання, риторику ефективності та тенденцію до подавання управлінських рішень як технічно необхідних.

ТЕХНОСФЕРА ЯК ОНТОЛОГІЧНИЙ МОДУС КОНСТИТУЮВАННЯ РЕАЛЬНОСТІ

Ганна Клешня — 2026-04-27

Здійснено філософський аналіз техносфери як історично сформованого модусу конституювання реальності. На основі феноменологічного, герменевтичного та соціально-онтологічного підходів обґрунтовано її статус не лише як сукупності технічних артефактів та інфраструктур, а і як способу буттєвої організації сучасності, що визначає структуру явлення сущого, просторово-часові трансформації та характер соціальної взаємодії. Доведено, що техносфера виконує структуроутворювальну функцію у формуванні досвіду, соціальних інституцій та когнітивних моделей сучасної людини. Показано, що її онтологічна легітимність залежить від узгодженості з екосистемними межами, збереженням антропологічної цілісності, дотриманням екологічного імперативу і принципу відповідальності.

РОЗПОДІЛЕНА АГЕНТНІСТЬ І РОЗПОДІЛЕНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СИСТЕМАХ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ІНФОЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Тетяна Шоріна — 2026-04-27

У статті досліджується проблема розподіленої агентності та розподіленої відповідальності в системах штучного інтелекту в контексті сучасної інформаційної етики. Розглянуто класичні філософсько-етичні уявлення про моральну дію, агентність і відповідальність, а також виявлено обмеженість їх безпосереднього застосування до сучасних систем штучного інтелекту як складних соціотехнічних конфігурацій. Особливу увагу приділено інфоетичному підходу Л. Флоріді, а також поняттям штучної агентності, прогалини у відповідальності, підзвітності та управлінні. Уточнено їх значення для етичного аналізу штучного інтелекту.

МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ І ЛОКАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ВКОРІНЕНОСТІ

Оксана Якимчук — 2026-04-27

Здійснено філософський аналіз модернізації української освіти в умовах глобалізаційних трансформацій та культурної вкоріненості. Освіта інтерпретується як культурно-онтологічний простір, у якому взаємодія глобальних освітніх тенденцій і локального контексту набуває характеру взаємного перетворення. Особливу увагу приділено герменевтичному принципу «злиття горизонтів» і застосуванню понять «нестабільності» та «точки біфуркації» як аналітичних засобів осмислення трансформаційних процесів в освіті. Показано, що сучасна українська освіта перебуває у стані онтологічної нестабільності, який поєднує в собі як ризик втрати культурної специфіки, так і потенціал формування нової освітньої парадигми. Обґрунтовано, що модернізація української освіти має відбуватися через творче поєднання універсальних тенденцій із національною культурною традицією.

ТИПОЛОГІЯ ОБРАЗІВ МАЙБУТНЬОГО В КОНТЕКСТІ ОБРАЗНОГО СТРУКТУРАЛІЗМУ ЖІЛЬБЕРА ДЮРАНА

Вікторія Новикова — 2026-04-27

Досліджено образи майбутнього як продукти культурної уяви та обґрунтовано можливість їх типологізації на основі методології образного структуралізму Жільбера Дюрана. Проаналізовано теоретичні засади дюранівської концепції уявного, зокрема режими та структури уяви, які формують символічні моделі осмислення часу і майбутнього. Показано, що образи майбутнього виникають у межах глибинних символічних структур культури та можуть бути інтерпретовані як прояви відповідних режимів уявного. На цій основі запропоновано авторську типологію образів майбутнього, яка містить прогресивно-героїчні, регресивно-гармонійні та синтетично-циклічні моделі. Отримані результати розширюють можливості структурно-символічного аналізу уявлень про майбутнє у соціально-філософських дослідженнях.

ГЕНЕРАТИВНИЙ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ СУЧАСНОЇ ПОПУЛЯРНОЇ КУЛЬТУРИ: КОДУВАННЯ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ У НАЦІОНАЛЬНИХ КОНТЕКСТАХ

Інна Гурова — 2026-04-27

Здійснено культурологічний аналіз ролі генеративного штучного інтелекту в сучасній популярній культурі як інструмента перекодування смислів, а не автономного суб’єкта творчості. Популярну культуру розглянуто як форму постмодерної творчості «знизу», у межах якої аудиторія виступає співтворцем культурних значень. На основі теорії кодування/декодування С. Голла проаналізовано механізми первинного та вторинного кодування цифрових продуктів. Порівняльний аналіз західного та українського контекстів виявив різні національні моделі цифрової творчості: візуально-гібридну та музично-наративну, пов’язану з реактуалізацією поетичного канону.

ТРАНСФОРМАЦІЯ МАСОВОЇ СВІДОМОСТІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19 ТА ВІЙНИ: КОГНІТИВНІ Й ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Андрій Кобетяк — 2026-04-27

Проаналізовано вплив пандемії COVID-19 та воєнних викликів на трансформацію масової свідомості в контексті поширення дистанційного навчання. Обґрунтовано, що освітній простір у кризових умовах набуває додаткових соціально-психологічних і когнітивних функцій. Установлено, що тривале функціонування онлайн-навчання в ситуації стресу зумовлює зміни когнітивних процесів, зокрема уваги, пам’яті та критичного мислення, що посилюються інформаційним перевантаженням. Виявлено також загострення гендерних нерівностей у доступі до ресурсів і розподілі соціальних ролей. Зроблено висновок, що дистанційне навчання водночас відображає та формує глибинні суспільні трансформації.

ЗМІЦНЕННЯ РОЛІ УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕЕМІГРАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Віталій Туренко — 2026-04-27

У статті досліджено роль університетів як інституційного механізму державної політики рееміграції інтелектуального капіталу. Показано, що університетське середовище визначає умови формування, повернення та професійної реінтеграції висококваліфікованих науковців, забезпечуючи розвиток академічної культури, дослідницької інфраструктури та міжнародної інтеграції. Обґрунтовано, що потенційний реемігрант оцінює не лише матеріальні аспекти академічного середовища, а й здатність університету створювати умови для довготривалого розвитку наукової групи, забезпечувати прозорі механізми підтримки проєктів, сприяти міжнародній комунікації та інтеграції у світові мережі знань.

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ У СВІТЛІ СОЦІАЛЬНОГО ВЧЕННЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Олександра Матюхіна — 2026-04-27

Проаналізовано соціальне вчення Католицької Церкви щодо етичних викликів, зумовлених технічним прогресом у сфері праці. Показано, що в межах цього підходу праця розглядається як фундаментальний вимір людського буття, пов’язаний із самореалізацією особи та утвердженням суспільного блага, а технічний прогрес – як процес, що одночасно розширює можливості людини і породжує нові форми залежності та відчуження. Обґрунтовано, що ключовим принципом соціальної доктрини Церкви є пріоритет людської гідності, який визначає необхідність етичного оцінювання результатів технічного прогресу та їх наслідків у сфері праці. Водночас показано, що запропонована Церквою нормативна модель потребує подальшої конкретизації щодо сучасних форм технізації праці, автоматизації та посилення залежності людини від технічних систем.

ЖИТТЄВІ ПРАГНЕННЯ МОЛОДІ ЯК ЧИННИК БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ В ЧАСИ ВІЙНИ

Лариса Осадча — 2026-04-27

Дослідження присвячено аналізу життєвих прагнень молоді як чинника безпекової політики в умовах війни. Увагу зосереджено на осмисленні поняття «життєві прагнення» у зв’язку з культурою праці, трудовими очікуваннями та професійними орієнтаціями молодого покоління. Методологічну основу дослідження становить поєднання концептуального, порівняльного та соціологічно-статистичного аналізу. Обґрунтовано, що життєві прагнення молоді, пов’язані з освітою, працею та професійною самореалізацією, мають безпекове значення в умовах війни, оскільки впливають на соціальну стійкість, демографічне відновлення та збереження людського капіталу держави. Встановлено, що українська молодь загалом зберігає високий рівень освітніх і професійних прагнень, виявляє адаптивну мотивацію, здатність переосмислювати життєві стратегії в умовах війни.

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І ТЕХНІКИ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Олена Сідоркіна — 2026-04-27

Досліджено морально-етичні аспекти взаємодії людини і техніки в умовах сучасного інформаційного суспільства. Підкреслено, що техніка перестає бути лише інструментом, перетворюється на середовище існування, яке визначає комунікацію, працю, пізнання та самореалізацію. Проаналізовано еволюцію моральної свідомості через моделі «кола», «спіралі» та «трикутника», що відображають інтеграцію етики, політики й технологій. Особливу увагу приділено викликам цифровізації, штучного інтелекту та глобальних мереж, які потребують нових етичних рамок, заснованих на відповідальності, справедливості та гідності людини. Наголошено, що інтеграція технологічного прогресу в етичний простір є необхідною умовою сталого та гуманістичного розвитку суспільства.

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЕТИКИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Іван Скиба — 2026-04-27

Присвячено аналізу антропологічного виміру проблем сучасного суспільства крізь призму етики відповідальності Г. Йонаса. Показано, що в умовах розвитку науки і техніки людська діяльність набуває опосередкованого, довготривалого й глобального характеру, а її наслідки виходять за межі безпосередньої ситуації вчинку та поширюються на природні системи, соціальні інституції і життя майбутніх поколінь. У зв’язку з цим класичні моральні моделі виявляються недостатніми для осмислення нових форм відповідальності. Проаналізовано антропологічні засади етики відповідальності Г. Йонаса, зокрема новий категоричний імператив, принцип збереження умов людського існування та евристику страху. Обґрунтовано, що проблеми сучасного суспільства постають не як ізольовані кризи окремих галузей, а як прояви суперечності між зростанням технічної сили людства та недостатністю моральних і інституційних механізмів контролю над її наслідками.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР

Оксана Скиба — 2026-04-27

Досліджено проблему трансформації соціокультурного простору в умовах розвитку віртуальної реальності як штучно сконструйованого середовища людської діяльності. Показано, що віртуальна реальність перестає бути лише технологічним інструментом і набуває статусу особливого соціокультурного простору, у якому формуються нові практики взаємодії, комунікації та конструювання досвіду. Особливу увагу зосереджено на ролі імерсивних технологій як механізму, що забезпечує поглиблення взаємодії людини з віртуальним середовищем і визначає характер його інтеграції у повсякденне життя. Обґрунтовано, що ступінь занурення у віртуальну реальність впливає на трансформацію соціальних відносин, комунікативних моделей і ціннісних орієнтацій. Встановлено, що важливу роль у соціокультурному впливі віртуальної реальності відіграє імерсивність, оскільки саме вона забезпечує різний ступінь занурення людини у штучно сконструйоване середовище та впливає на характер її взаємодії з ним.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕГАТЕХНОЛОГІЙ У СУСПІЛЬСТВІ ЗНАНЬ

Наталія Ченбай — 2026-04-27

Здійснено соціально-філософський аналіз соціокультурних перспектив розвитку мегатехнологій у суспільстві знань на сучасному етапі технологічної революції. Досліджено основні підходи до осмислення суспільства знань і ролі новітніх технологій у трансформації сучасного соціального простору. Виявлено, що поширення мегатехнологій супроводжується не лише розширенням можливостей людської діяльності, а й посиленням нових ризиків, пов’язаних із трансформацією ціннісних орієнтацій, зміною характеру соціальної взаємодії та поглибленням кризи раціональності, яка постає системною характеристикою сучасного суспільства знань. Обґрунтовано, що оцінювання перспектив мегатехнологій потребує системного й міждисциплінарного підходу, здатних брати до уваги не лише техніко-інструментальні, а й соціокультурні наслідки їх упровадження, оскільки саме в умовах кризи раціональності традиційні способи оцінювання технологічного розвитку виявляються обмеженими. Показано, що в умовах становлення суспільства знань особливого значення набуває питання пріоритетів, від яких залежить спрямованість подальшого суспільного розвитку, зокрема щодо подолання або поглиблення кризи раціональності.